Лейшманіоз собак (Leishmaniosis canum), Інвазійні (паразитні) хвороби...

Лейшманіоз собак (Leishmaniosis canum)

Збудник. Є 2 види збудників лейшманіозу собак: шкірний лейшманіоз викликають Leischmania tropica; L.danovani – вісцеральний (внутрішній). Дефінітивного господарі – собаки і людина (ймовірно і деякі інші м’ясоїдні), переносники – комахи (москіти); в даний час відомо більше 300 видів. Комахи – активні кровососи під час смоктання крові хворої людини або собаки заковтують лейшманії.

Лейшманіоз собак і людини реєструють вогнищево, що залежить від району поширення москітів – переносників інвазії. Наприклад, в Криму та на Кавказі виліт москітів першої генерації із зимівель починається в кінці травня або початку червня. Середня тривалість життя самок становить 2-3 тижні. Весь цикл розвитку комахи (від яйця до дорослої комахи) завершується за 35-55 діб.

Основні місця виходу комах – підпілля житлових приміщень, щілини в стінах, помірно вологі місця в хлівах, звалища сміття і т.д. В умовах дикої природи вони розмножуються в норах гризунів, харчуючись їхньою кров’ю, личинки комах харчуються послідом і різними органічними субстратами. Зазвичай перезимовують личинки четвертої стадії і лялечки.

У епізоотичному вогнищі москіти бувають інвазовано лейшманиями до 60%. Величезне значення для збереження і поширення інвазії в природі має наявність великої кількості резервуарних господарів паразита – хижаків сімейства собачих, піщанок, полівок, ховрахів та ін

Зараження. Інкубаційний період може вимірюватися кількома тижнями або місяцями. Розрізняють шкірний лейшманіоз з локалізацією збудників в місцях ураження шкіри і вісцеральний з ураженням печінки, селезінки, кісткового мозку, лімфатичних вузлів і т.д.

Симптоми. При шкірної формі лейшманіозу на місці впровадження паразитів в області спинки носа, навколо очей, вух тварини з’являються вузлики, які потім перетворюються на виразки, з’являються ділянки облисіння на шкірі. Така форма інвазії зазвичай протікає хронічно (протягом року і більше), але загибелі тварин не відзначається.

Паразити і продукти їх метаболізму роблять на організм собаки багатостороннє вплив, викликаючи механічне руйнування клітин, алергічні та токсичні реакції. Оскільки лейшманії локалізуються і розмножуються в кістковому мозку, паренхіматозних органах, лімфовузлах і ендотелії судин, обумовлюється місцева проліферативна реакція і збільшення лімфатичних вузлів, печінки і селезінки.

Діагноз. Хвороба діагностують на підставі комплексних досліджень та обліку епізоотичної ситуації. Для виявлення лейшманії при шкірній формі готують мазки з уражених ділянок, а при вісцеральної – з пунктату кісткового мозку або лімфатичних вузлів.

Мазки фарбують за методом Романовського-Гімза. При цьому ядро ??набуває рубіново-червоний колір, цитоплазма – блакитний. Застосовують серологічні дослідження сироватки крові по РИФ, РСК і РНГА. Досить добре розроблені методи культивування лейшманії, а також біопроби на хом’яках і білих мишах.

Ломідін (пентамідин) вводять внутрішньом’язово в дозі 2-4 мг / кг маси тіла з інтервалом 2 дні. Повне одужання настає після 15-20-кратного застосування препарату. Лікування починають з дози 2 мг / кг (0,5 мл 4%-ного розчину на 10 кг маси тіла). Після шостого введення дозу ломідіна збільшують до 3 мг / кг і доводять її до 4 мг / кг. Певний ефект настає вже через 6 діб лікування. Іноді у собак на місці введення препарату відзначають некроз м’язів.

солюсурьмін (солюстібозан) – натрієва сіль комплексної сполуки сурми і глюконової кислоти. Використовують при вісцеральний лейшманіоз. Застосовують у дозі 100-150 мг / кг маси тіла у вигляді 20%-ного стерильного розчину внутрішньом’язово або підшкірно протягом 10-15 діб.

Профілактика . У неблагополучних щодо захворювання районах ветеринарний персонал і господарі тварин суворо стежать за динамікою хвороби в небезпечні сезони року, хворих собак піддають ранньої хіміотерапії. Бродячих собак і гризунів необхідно знищувати як резервуарних господарів або джерела поширення інвазії.

У запущених випадках перебігу хвороби собак доцільно ліквідувати. Для знищення гризунів застосовують хлорпікрин, ціанплав, фосфід цинку, аконітін та ін Там, де це можливо, у боротьбі з піщанками слід переорювати їх біотопи на глибину 0,5-0,7 м. У житлових районах боротьба з москітами ведеться шляхом проведення заходів загальносанітарного порядку та застосування контактних інсектицидів.

Також:

• лейшманіоз мясоідних